Так печально і яскраво водночас відтворила "історичну несправедливість" талановита рівненська письменниця (до речі, внучка Василя Бухала - дерманського сусіда і однокласника Уласа Самчука) Лідія Рибенко у вірші "Уласові Самчуку". Ім'я письменника ще прижиттєво було відоме у країнах Європи та Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, "...не лишалось сумніву, що його талант належить до тих, яких лише кілька видає з себе народ на століття і які творять велику літературу", "вражає не те, що на українській землі народився цей вийнятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у "волинській тихій стороні", в абсолютно безпросвітних обставинах". У літературній творчості Самчук був, мабуть, єдиним літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття.

21 лютого у Рокитнівському навчально – виховному комплексі «Школа І ступеня - гімназія» відбулась районна конференція, присвячена річниці народження Уласа Самчука. Присутні на конференції стали учасниками багаторівневого дослідження практично однієї теми — випробування на живучість та міцність в соціально-політичних струсах XX віку ідеї української державності. Вкотре було відмічено, що твори У. Самчука написані в кращих традиціях європейської реалістичної прози, для яких характерні масштабність і багатоаспектність охоплення дійсності, глибоке розкриття психології персонажів.

В українській літературі, втім, як і в усякій іншій, є письменники, котрі за природою своєї творчості - новатори. А є й такі, що, здавалось би, нічого новаторського, незвичайного в цю літературу не привносять, але лишаються в ній назавжди, бо вміють розповісти про свій народ, край, у якому народились і виросли, його людей якось так, що та розповідь сама по собі стає відкриттям і незвичайним пізнанням народного характеру, його самобутності - та так, що не зачаруватися неможливо. Такою є творчість Уласа Самчука. Феномен літератора й публіциста досі загадковий. Адже, по суті, жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Але його розуму, мисленню, знанню світової літератури можуть позаздрити навіть випускники Сорбонни та Американських університетів. Великий письменник, патріот, «буржуазний націоналіст», якого на Нобелівську премію 1980 року висував, проте, чомусь російський емігрантський журнал «Современник», що стояв далеко не на проукраїнських позиціях. Нобелівської премії письменник бездержавного на той час народу не здобув, зате повернувся своєю творчістю в рідну Україну таки на білому коні.